Сталася подія, важливість якої яку майбутнім історикам ще доведеться оцінити, оскільки очевидно, що навіть прихильники Порошенко чомусь цього доки не зробили. А подія без перебільшення – дійсно історичної ваги. Я вже порівняв її учора зі знаменитим «Бостонським чаюванням». Сообщает republic
В межах святкування річниці хрещення Русі, сталася подія, яка за своєю значущістю затьмарює навіть гіпотетичний розрив дипломатичних стосунків, якого так і не сталося. Це промова, яку виголосив Порошенко.
Особисто не раз чув Петра Олексійовича «наживо», коли він виступав на мітингах та зустрічах, ще не будучи президентом. Говорить він яскраво, живо, образно й з великим почуттям гумору. Тут я побачив зовсім іншу людину. Петро Олексійович промовляв без папірця, але дуже, на перший погляд, невпевнено, затинаючись і підшукуючи (недруги скажуть – згадуючи) необхідні слова та вирази.
Моя особиста думка – він дуже хвилювався. Напевне навіть більше, ніж під час інавгурації. Бо Петро Олексійович Порошенко, п’ятий президент України, виголосив учора найголовнішу у своєму житті промову.
Так, це не помилка. Те, що сказав Порошенко 28 липня 2016 року на Володимирській гірці у місті Києві у присутності міністрів, політиків, в тому числі закордонних, голів релігійних конфесій України, військових, журналістів, у тому числі закордонних та представників громадськості – найголовніша промова його життя. Його лебедина пісня. З нею він увійде в історію.
Цю промову цілком наводити не стану – хто не чув – перегляньте будь ласка її текст.
Порошенко сказав усе точно, до коми. Нічого не забув. Гарно аргументував свою позицію. Вперше пролунав посил, що Київська церква є Церквою-матір`ю для Московської, а не навпаки. Наведу ключову, як на мене, фразу, заради якої він і вийшов до трибуни: «За цей рік як український Президент я мав добру нагоду зустрітися з Вселенським Патріархом. Твердо переконався, що Його Всесвятість молиться за Україну і думає над тим, як допомогти нам вирішити наші проблеми.
Сьогодні я особливо радий вітати серед нас його високоповажного представника, архієпископа Тельміського Іова. Перекажіть, владико, Його Всесвятості, що Православна Церква в Україні потребує невідкладної уваги з боку Вселенського Константинопольського Престолу. Він – єдиний, хто спроможний допомогти православним України об’єднатися та врегулювати канонічний статус Української Церкви в структурі світового Православ’я».
Більшість мирян погано розуміються на внутрішніх справах, звичаях, традиціях та канонах Церкви, аби зрозуміти усю вагу цих слів. Це добре розуміють у Москві. Зараз, без сумніву, патріарх Російської православної церкви Кирило (Гундяєв) дориває залишки волосся в усіх частинах свого тіла. Бо перша особа Української держави фактично оголосила про відхід Української православної церкви від Москви. Порошенко прямо оголосив: Україна більше не є частиною «Русского православного мира».
І не важливо, що нині УПЦ КП не визнано християнським світом; не важливо, що патріарх Філарет в особистій анафемі. Це вже позаду. Постає нова ера. Поясню свою думку.
Протягом 25 років Україна безуспішно боролася за створення єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви, на яку, згідно з православними канонами має повне право. З певних політичних мотивів (передусім страх Фанара перед Москвою) цю боротьбу за межами України, та й усередині неї активно підтримано не було. І от сталося.
Давайте звернемо увагу на один дуже цікавий момент, який чомусь залишився поза увагою політичних коментаторів. Президент України виступив не аби де і не аби коли, а – під час хресної ходи, організованої неканонічним (поки що) Київським патріархатом. На цій ході був присутній (з офіційним візитом – це дуже важливо!) особистий посланець Вселенського патріарха Варфоломея – архієпископ Іов.
Продовження: ironargument
