Відпочинь на Сейшелах. Купи два пральних порошки за ціною одного. Сходи на модний фестиваль. Відкриття нового нічного клубу чекає тебе. Як, ти ще не був у нашому стриптиз – барі?
Всі ці слогани, красиві картинки та номери телефонів проносяться повз моєї автівки, зливаючись в одну яскраву та нічого не значущу лінію з рекламних щитів.
Раптом я бачу один – єдиний щит серед сотень інших. З нього на мене дивиться молодий зовсім хлопчик з траурною стрічкою та на чорному фоні слова: “Він поклав за нас голову на війні. Запам’ятайте його”.Сообщает https://www.facebook.com…
Я запам’ятаю. Як його, так і хлопця, про якого буде моя розповідь нижче.
Дмитро Петрович Безуглий народився 29.12.1982 року у місті Тальне Черкаської області.
Після закінчення 9-ти класів Тальнівської школи №1 вступив до вищого професійного училища, де здобув фах “шофер – тракторист”. Потім відслужив строкову службу та встиг попрацювати на цукровому заводі та залізничній дорозі.
Його життя не протікало у руслі “на роботу і додому”, це був дуже активний, спортивний хлопець, завжи ходив у якісь походи, обожнював полювання та риболовлю.
Майстер “золоті руки”, Дмитро всю роботу по дому робив сам і все в нього виходило, він навіть доглядав за своєю новонародженою донькою, через свою несамовиту любов до неї. У нього було два шлюби і діти від кожного, але у другої дружини ще був син, якому Дмитро Петрович був вітчимом і цей хлопець його любив, як батька.
Навесні цього року він прийняв рішення, яке пояснив своїм рідним такими словами: “Я мушу боронити свою землю, я повинен її захищати, я чоловік, я ваш захисник, я патріот України, тому я йду в армію”.
Молодший сержант, навідник бойової машини 72-ї окремої механізованої бдригади.
Загинув 30 жовтня у проміжок між 21.00 та 22.00 у районі селища Верхньоторецке Ясинуватського району Донецької області від кулі снайпера.
Коли розпочався обстріл наших позицій, саме у цей момент з воїном телефоном розмовляла мати. Він тоді ще сказав їй: “Мамо, послухайте” і та почула звуки стрілянини та відчайдушний крик з того боку: “Укропи, ви гдє?”. Потім Дмитро ще встиг порозмовляти з дружиною і зв’язок обірвався.
Його тіло знайшли о 22.00. У бронежилеті було дві кулі, а фатальна влучила у голову.
Поховали Дмитра Петровича 3 листопада у рідному місті Тальне.
Я не буду пити Хенесі і суші мені не потрібно. Я не хочу їхати до стриптиз – бару на новій Тойоті. Я хочу бачити на кожному кроці портрети полеглих за Україну солдат, я хочу дивитися в їхні очі, знати, що цей хлопець загинув за мене та маленьку дівчинку, яку поруч за руку веде мати, усвідомлювати, що всі ті цацки, які пропонуються у рекламі, не варті й однієї краплі крові солдата, що впала на нашу землю, я хочу щоб люди зупинялися біля кожного такого портрету та казали одне лише слово. Казали: “Дякую”.
Хіба це так погано, те, чого я хочу?