ПОСЛАНЦІ БЛАКИТНОЇ ТРАСИ

30 червня 1930 року на аеродромі Зинов’ївська (тепер Кіровоград) приземлився пасажирський літак. На його фюзеляжі червоною фарбою написані заклики: «За масове будівництво власних літаків!», «На радянських крилах – до соціалізму!». На фюзеляжі літака окреслена карта маршруту перельоту – Харків-Київ-Вінниця-Одеса-Зинов’ївськ-Кривий Ріг-Дніпропетровськ-Сталіно-Луганськ-Краматорськ.

Про це пише Сурма

Після посадки аероплана присутнім на зустрічі керівникам і посланцям громадськості міста представляється екіпаж і головний конструктор Костянтин Калінін, голова правління «Укрповітряшлях»  Іван Касяненко, письменник Мечислав Гаско, ударники виробництва-літакобудівники, журналісти. Пілотував літак Михайло Снігирьов, бортмеханік – Сергій Кеглевич. З полум’яним пролетарським привітом до прибулих звертається голова міськвиконкому Михайло Бирюков. Він запрошує гостей оглянути місто, відвідати його головне підприємство – завод «Червона зірка», яке нещодавно одержало Велику Золоту медаль на міжнародній виставці за розробку нової сівалки. Делегатів і конструктора водили по цехах, дарували квіти і сувеніри, організували багатотисячний мітинг заводчан. Прибулі за один день стали найпопулярнішими людьми міста.

Так уперше на повітряних лініях країни з’явився новий, небачений у Радянському Союзі літак «К-5» конструкції інженера Костянтина Калініна. Як повідомляла тогочасна преса, літаки «К-5» швидко завоювали симпатії льотчиків, обслуговуючого персоналу і пасажирів. Вони були не тільки дешевші від закордонних конструкцій, але мали кращі льотно-технічні дані. Літаки «К-5» протягом десяти років складали основний парк цивільної авіації на внутрішніх авіалініях. Крім пасажирів і вантажів літак широко застосовувався для десантування парашутистів, при санітарних та поштових перевезеннях. Мешканці міста над Інгулом за більш комфортних умов і швидше могли дістатися столиці республіки Харкова, а також Києва, Одеси, Полтави. Ім’я творця стального птаха Костянтина Калініна не сходило з сторінок газет, на аеродромі Зинов’ївська було встановлено величезний  портрет конструктора.

ТВОРЕЦЬ ПЕРШОГО ПАСАЖИРСЬКОГО

Коріння роду майбутнього авіаконструктора проросло на українській землі. Батько не мав навіть прізвища, у селі його називали Олексою Калиною-Малиною. Змалку Олексу  віддали вчитися до місцевої школи, він багато читав, гарно писав. По досягненню відповідного віку хлопця призвали а армію, служив він у Царстві Польському спочатку солдатом, опісля полковим писарем. При зарахуванні до війська Олексія Калину-Малину для зручності записали під прізвищем Калина, пізніше «перехрестили» на російський лад – Калінін. Олексій дослужився до офіцерського чина штабс-капітана і при виході у відставку за довгострокову бездоганну службу одержав звання особистого дворянина, поселився у Варшаві, одружився на польській дівчині, з якою нажив п’ятеро дітей. Найпершим 29 грудня 1889 року на світ з’явився хлопчик, якого назвали Костем.

Шлях Костянтина Калініна до головного конструктора був довгим і непростим. У житті юнак пішов дорогою батька – військового. Закінчив Одеське військово-артилерійське училище. Службу продовжив у 3-й Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді. Потім – шлях багатьох ровесників: полонила авіація. Кость закінчує Гатчинську авіаційну школу військових льотчиків і у кінці 1916 року потрапляє на фронт 1-ї світової війни, бере участь у бойових діях повітряних сил. Ордени, Володимира, Анни, Святослава 3-го ступеня з мечами і бантом характеризують військового льотчика Костянтина Калініна.

З розвалом російської імперії у 1917 році і створенням самостійної УНР сталися зміни в особистому житті авіатора Калініна. У 1918 році він переходить на службу армії Української держави: командував 1-м Волинським авіаційним дивізіоном, був командиром повітроплавного загону Дієвої армії УНР та УГА, інспектором авіації.  У 1920 році Костянтин Калінін несподівано опинився у розташуванні авіапідрозділу РСЧА (робітничо-селянська червона армія) у Києві і, як людина повністю віддана справі, продовжував служити авіації. Після закінчення інституту Червоного повітряного флоту очолив конструкторське бюро на Київському авіаційному заводі. 1925 року закінчив Київський політологічний інститут і був призначений начальником виробництва місцевого авіаремонтного заводу, який мав філію у Зинов’ївську. Саме тоді у Костянтина народилася ідея створити пасажирський літак власної конструкції. Адже у середині 20-х років на регулярних повітряних трасах СРСР використовувалися літаки виключно іноземних марок. Мрію здійснив з власно створеним невеликим конструкторським бюро. За короткий час ентузіасти збудували тримісний літак «К-1». Вперше його підняв у небо льотчик-випробувач Станіслав Косинський. Поруч з ним у кабіні сидів конструктор, хоча правилами це заборонялося. Але творець першого радянського пасажирського літака хотів довести усьому світові надійність свого дітища. Ця пам’ятна подія відбулася 25 червня 1925 року на аеродромі біля залізничної станції Пост-Волинський, де тепер розташований столичний аеропорт «Жуляни».

КРИЛАТИЙ ГІГАНТ П’ЯТОГО ОКЕАНУ

Після гучного тріумфу «К-1» конструктор Калінін з своїм бюро був переведений до Харкова, де на той час став до ладу авіаційний завод. На ньому розпочався серійний випуск нового літака «К-5», пробний політ якого описано на початку нашої розповіді. Потім був літак-легенда – найбільший у світі трансконтинентальний пасажирський літак «К-7», прозваний  «повітряною фортецею». Богатир злетів у небо на десять років раніше американського «Боїнга». Він мав дійсно гігантські розміри з розмахом крила 53 метри, товщина якого перевищувала зріст людини. Літак міг прийняти на борт нечувану у ті роки кількість пасажирів – за три сотні, доставляти їх на відстань до 500 кілометрів. «К-7» увійшов у історію світової авіації яскравою сторінкою, як сміливий  новаторський крок, аналогічних літаків у світі не існувало.

Будівництво повітряного велета перебувало у центрі уваги усієї країни. Приклад тому – публікація у газеті «Вісті ВУЦВК» (Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет). Автор – найпопулярніший у ті часи письменник і журналіст Остап Вишня, він же близький друг генерального конструктора. «Стальний літак «К-7» – так назвав свій репортаж Остап Вишня. «Запроектований ще у 1929 році, – писав автор,- «К-7» побачив світ у серпні 1933 року. Велетенським він народився, тому і затримувалася його поява. І все ж у короткий термін збудований він на Харківському авіазаводі – за сім місяців… Багато було героїчних моментів у будівництві літака-гіганта. Вдень і вночі працювали у цехах кращі ударники, і це у такій напівкустарній майстерні! Що ж тоді народиться на заводі, якщо його обладнати за останнім словом техніки? Безумовно, з’явиться «К-77»,  «К-777!». У центральних газетах під шапками «Вперед і вище, стальні крила Рад!», «Ударники Харківського дослідного авіазаводу збудували літак-гігант» з гордістю повідомлялося, що машина виготовлена з радянських матеріалів, з радянськими моторами, з стальних труб, виробництво яких освоїв Дніпропетровський завод, чим вивільнив країну від імпортної залежності.

ТРАГЕДІЯ ПОЛЮВАННЯ «НА ЗАЙЦЯ»

А потім сталася жахлива трагедія 21 листопада 1933 року. На той день було призначено повторне випробування літака, оскільки попереднє не дало відповіді на окремі нез’ясовані моменти «поведінки» машини у небі. Костянтин Олексійович, як завжди, збирався на аеродром. Та запеклий мисливець Остап Вишня умовив головного піти «на зайця», бо мисливський сезон закінчувався. Адже присутність конструктора при випробуванні була не обов’язковою, та ще у неділю…Була друга година дня. Стояла тиха сонячна погода з невеликою високою хмарністю. «К-7» на висоті сто метрів виконав пробний проліт через вимірну базу з максимальною швидкістю. Зробивши коло, пілот знову повів літак на базу, знизившись до визначеної висоти. Та літак не вийшов на горизонтальну пряму і врізався у землю. З двадцяти учасників польоту п’ятнадцять загинули. Результати катастрофи стали трагічними не тільки для загиблих. З живих найбільше постраждав…Остап Вишня. НКВС інкримінував письменнику умисне запрошення конструктора на полювання з метою відволікти від огляду літака, чим «запрограмував» аварію. Гуморист одержав десять років концтаборів на північній Печорі і відбув покарання «від дзвінка до дзвінка», від смерті його врятувала громадськість, стурбована довгим «мовчанням» популярного письменника.

Костянтина Калініна «гроза» на короткий час оминула – країні потрібні були літаки різного застосування: пасажирські, транспортні, санітарні та, головне – військові. У всіх цих галузях лідером виробництва був Харківський авіаційний завод, де працювало конструкторське бюро Калініна. Воно розробляло фантастичну конструкцію «безхвостого», тобто без корми, літака «К-12» – «Жар-птах», який став прототипом усіх сучасних надзвукових машин. Та комусь у Москві подібні новаторські винаходи не подобалися. І коли стали на ноги колективи авіаконструкторів Туполєва, Яковлєва, Полікарпова, Ільюшина, Калініну пригадали і аварію «К-7», і його прямий, відвертий характер, непокірність тупоголовим чиновникам і бюрократам. Відшукали приховане «дворянське» походження і народження у Варшаві, а не у Воронежі, як зазначалося у паспорті, офіцерську службу у дореволюційній царській армії у чині штабс-капітана. «Стукачі», «сексоти» старалися з усіх сил. Геніального конструктора заарештували, під час допитів у в’язниці жорстоко катували. 22 жовтня 1938 року Костянтина Калініна розстріляли у Воронежі. Ім’я творця найновіших моделей літаків, який набагато випередив у творчості час, було викреслене з історії авіації. Один з найвідоміших діячів повітряного флоту СРСР академік І. Артабалевський відзначав: «Було два великих авіаконструктори – Ігор Сикорський і Костянтин Калінін. Першого Америка поховала як національного героя, а другого у нас ніхто не знає. Його на вершині слави згубили молодим у себе вдома». Убивці ховали «кінці» так, що нічого не лишилося з його рукописів, креслень.

…Пасажирські літаки «К-5» конструктора Костянтина Калініна, яких усього було виготовлено 260 бортів, обслуговували повітряні траси Харків – Одеса, пізніше Київ – Одеса з транзитом у Зинов’ївську – Кіровограді до Другої світової війни. Останній рейс на столицю відбувся за кілька днів до окупації міста гітлерівцями у серпні 1941 року. З середини 20-х років минулого століття літаки цивільної авіації приймав новий  аеродром, збудований на західній околиці Кіровограда. Пізніше його перенесли далі від міста, до села Балашівки. Там виникла вулиця Повітрянофлотська, тепер перейменована на вулицю Сергія Сенчева. До початку 60-х років аеродром приймав літаки «Аерофлоту», в основному ПО-2, з відкриттям аеропорту на Миколаївці Балашівське льотовище припинило діяльність.  Аеродром на околиці переобладнали на іподром, на ньому проводилися спершу кінні, потім мотоциклетні змагання до початку 70-х років. Тепер на тому місті діє «Колгоспний» ринок.

Юрій Матівос.